«Мати» чи «Бути»: дві пастки сучасного життя, у яких легко загубити себе

Психолог і філософ Еріх Фромм описав два фундаментальні способи існування людини — орієнтацію на «мати» та орієнтацію на «бути». Цій ідеї вже не одне десятиліття, але сьогодні вона звучить особливо актуально.

Коли ми живемо в режимі «мати»

У цьому режимі власну цінність ми вимірюємо тим, чим володіємо і що можемо показати світу: дипломами, статусом, ідеальною картинкою сім’ї, кількістю виконаних завдань, правильними відповідями й навіть «правильними» емоціями.

У режимі «мати» ми:

  • тримаємося за стосунки, які вже вичерпали себе, бо боїмося втратити сам факт присутності партнера поруч;
  • накопичуємо знання й проходження курсів «про всяк випадок», але не втілюємо їх у життя;
  • оцінюємо себе за досягненнями, а не за тим, як почуваємося насправді;
  • боїмося пауз, адже без зовнішніх результатів стає незрозуміло, ким ми є.

Коли ми переходимо в режим «бути»

«Бути» — не означає відмовитися від матеріального чи власних амбіцій. Це здатність залишатися живою, присутньою людиною незалежно від того, що ми маємо саме зараз.

У режимі «бути» ми:

  • не просто заповнюємо час, а проживаємо його: відчуваємо смак ранкової кави, тепло розмови, власну втому чи радість;
  • не намагаємося володіти іншою людиною, а будуємо стосунки на рівних, залишаючи свободу і їй, і собі;
  • спираємося не на перелік регалій, а на внутрішній контакт із собою: «Що я зараз відчуваю? Чого насправді хочу?».

Тонка межа, яку варто помітити

Парадокс у тому, що, прагнучи мати все — стабільність, схвалення, контроль і галочки «як у людей», — ми часто забуваємо бути: живими, вільними й чесними із собою.

Усе, що ми маємо зовні, може змінитися. Тому важливо не втрачати зв’язок із собою — з тим, ким ми є, коли зникають зовнішні оцінки й очікування.

Спробуйте сьогодні на хвилину зупинитися й запитати себе: у моєму дні зараз більше гонитви за тим, щоб «мати», чи простору для того, щоб «бути»?